Особисте – політичне

Osobiste_politichne

Криза ідеологем у постмодерновому світі не є виправданням задля втілення хворобливих маніпуляцій людським буттям у суспільно-політичний лад. Ультраліберальне середовище виступає за нові критерії та наполягає, що «особисте» має займати мало не найфундаментальнішу ланку у формуванні політичного порядку денного. Гегемонія сучасної західної цивілізації запроваджує втілення переорієнтації зовнішньої політики і задля того ми маємо нормативну систему цінностей, яку називають – «права людини». Парадоксально, що ми всі забули сутність «цінностей», адже їх не прописують, їх зберігають. Тож, якщо вам пропонують «цінності» в основі яких пропонується скасування/відмова/руйнування вже існуючого під маркуванням архаїчне/непотрібне/дискримінації – то мова зовсім не про цінність, а про гіпотетичну пропозицію нового, яку ви можете розглянути та відхилити.

Інтеграція «особистого» в політику відображає кризу ідей, яка тільки поглиблюється з кожним обігом модернової історії. Під «особистим» втілюється те, що здорова свідомість називає – «інтимним». Авангардом цієї ідеї став ЛЛГБ-рух, який вже давно вийшов за кордони театралізованих гей-парадів та наполягає на власній вагомості у формуванні суспільного світогляду.

Гей-спільноти, як форма гуртка для людей з сексуальною девіацією, вже неактуальні. Веретено абсурду намотало навіть самих гомосексуалістів, вимагаючи від них інтеграції в спільноту з гетеросексуальними ультралібералами, бісексуальними трансгендерами, квір-феміністками, поліамурними сім’ями та проститутками, або ще гірше – анархістами. Гомосексуалісти мають стати під один райдужний прапор з тими, хто має власне «особисте» не тільки в сексуальній орієнтації, а також мають важкі форми девіації в політичних поглядах. Тож гей-паради вже давно не про гомосексуалізм. Сексуальні відхили використовують задля більш масштабного проекту, який націлений на перебудову суспільства.

Треба розуміти, що для України «Київ Прайд» претендує стати символічним розгойдуванням політичного маятнику в конкретний ідеологічний нахил – ліберальний та лівий. І знести цим маятником, в першу чергу, може саме націоналістичне середовище, а за ним й інші праві ідеологеми. Нагадаю, що навіть побутовий патріотизм зазначається, як ворожий правий елемент. Нехтувати подібним явищем на вулицях золотоверхого Києва та ігнорувати натиск пропаганди на український інформаційний простір – програшна позиція для всього правого флангу загалом. Необов’язково, навіть, бути палким гомофобом аби виступити проти легалізації гомосексуальних відносин.

Ультраліберали вивели політичні суперечки у ліжко, проте зачинили доступ до дискусії на круглих столах та відкритих пропагандних заходах. В провідних країнах західного світу плюралізм думок радикально засуджується та в окремих випадках застосовується покарання у вигляді поневолення людини. В Україні для ультраліберальної пропаганди існують перетини, тому вони діють поки що значно обережніше. Наприклад: так звані «грантожерські» організації замовляють кримезних охоронців на свої заходи, щоб завадити представникам консервативної ініціативи «Катехон» залучитись до обговорення «особистого – політичного».

Ми спостерігаємо цензурування не тільки серед журналістів в ЗМІ, а також в науковій площині. Низка наукових видань відмовляються публікувати статті кандидатів/докторів наук, якщо їх матеріали не відповідають новим критеріям «толерантності». Подібні академічні репресії в Україні запроваджують не на дослідників Холокосту, як ви могли подумати, а на науковців в галузі психології, педагогіки, культурології, соціології та юридичних наук. Також багатьом відомо про «внутрішню політику» більшості київських та львівських університетів, яка передбачає піддати педагогічному остракізму викладачів з «незручним» світоглядом на ЛГБТ рух, наприклад.

Де закінчується «особисте» та починається політичне? Я не просто так згадала випадки цензурування, так як вони вдало втілюють зворотну ідею ліберального «особисте – політичне», бо саме через політичні інструменти представники лівої ідеології воліють контролювати і ваше особисте: ваш світогляд, ідентифікацію, релігійну практику, стосунки в шлюбі, думки та інтереси. Орієнтацію на побудову тоталітарного лівого суспільства вони лицемірно прикривають «свободою». Проте, їм відомо, що «ніякої свободи – противникам свободи» та готові запустити караючий апарат при першій можливості. Фундаментальна різниця між правим і лівим простором в тому, що прибічники одного ідеологічного фронту готові самостійно відповідати за слова кров’ю, а інші – хочуть за чужі думки тільки карати, а не брати відповідальність за власні.

Нешановне панство, якщо ви проголосили «особисте» – політичним, то відповідальність за нього нехай також буде політичною, тоді не гидуйте забруднитись конфронтаціями та не ховайте голови від вірних ідеям та пасіонарних за духом. Прошу вас бути хоча б послідовними та не керуватись принципом «свобода слова тільки для прихильників свободи слова», «свобода поглядів тільки для ліберальних поглядів», інакше ви набуваєте досить жалюгідного вигляду. Давайте і ви набудете пасіонарності, в решті решт!