Іран. Від шаха до імама

На початку 2018 року Іран охопили цілком революційні настрої. Бунти, погроми, спалювання білбордів, шин, мусорів та іншого непотребу — усе це наповнило іранські міста. Скандували як промонархістські лозунги на підтримку поваленої династії Пахлаві, так і гасла забороненої в Ірані комуністичної партії.

Але полум’я протестів згасло так само швидко, як й розгорілося.

Сорок років назад на вулицях Ірану була схожа ситуація. Але тоді цей сірник розгорівся у справжню пожежу, перетворивши цілком світську країну, що тримала курс на європізацію, на радикальну ісламістську теократію.

 

Земля Аріїв

Зараз Іран — це мусульманська країна, де головну посаду займає аятола — найвище ісламське духовенство. Щоб ви краще розуміли ситуацію: за продаж спиртного, приміром, можуть відрізати палець. А жінку за подружню зраду забивають камінням. Але так було не завжди. Колись Іран був цілком світською монархією, а іранці відрізнялися від європейців лише відтінком шкіри.

Засновник останньої іранської монархії — Реза Шах Пахлаві — народився у родині дрібного землевласника. Його предки бігли з Кавказу через вторгнення російських військ у XVIII ст. до Ірану (який тоді ще звався Персією) та отримали невелику феодальну власність поблизу Каспійського моря. Свою кар’єру Реза розпочав як рядовий Перської козацької бригади, та вже згодом дослужився до звання генерала.

У 1921 році Іран розривався від терору банд кочовиків і національних сепаратистів, та постійно знаходився під загрозою зовнішньої інтервенції. Тодішній шах (перський монарший титул) Ахмад з тюркської династії Каджарів був надто молодий, а реальна влада належала уряду, який був настільки проанглійським, що навіть розглядав варіанти перетворення країни у британський протекторат. Англійські чиновники мали статус радників в усіх іранських міністерствах та контролювали фінансову систему країни.

1922 року на півночі Ірану спалахнуло повстання, спровоковане курдськими сепаратистами та іранськими комуністами. Останні за підтримкою більшовиків на контрольованих ними територіях розпочинають фактичне втілення комуністичної програми. Конфіскують приватне майно, закривають мечеті, та пропагують небачене досі для іранців — статеву рівність.

21 січня Реза очолив козачу бригаду, яка увійшла у Тегеран та вигнала з міста бунтівників. Тоді шах Ахмед назначає Пахлаві головнокомандуючим, а через два роки — вже прем’єр-міністром країни. Зосередив у своїх руках усю військову, а згодом поліцейську та цивільну владу, Реза готує переворот. За прикладом Мустафи Кемаля Ататюрка, Реза мав намір позбавити династію Каджарі влади й проголосити республіку. Але проти цього виступила іранська аристократія та шиїтське духовенство. Вони переконали Пахлаві зберегти монархію та стати новим шахом. 31 жовтня меджліс (тобто парламент) оголошує про позбавлення влади Ахмад-шаха Каджарі. А вже 12 грудня Реза Пахлаві оголошується новим шихиншахом (або царем царів) Персії. Зміна влади сприймається народом як належне, бо після десятиріч смути перський народ потребував сильної руки, яка б навела лад у країні.

Шах Реза Пахлаві вітає свою армію.

Отримавши усю владу, Реза-шах розпочинає курс на модернізацію країни. Проводиться судова реформа, приймається кримінальний та цивільний кодекси. Вводиться заборона на насильне займання землі та закон, що регулює її продаж та оренду. Земля мулл (духовенства) передається у використання селянам.

Частина реформ проводилася під цілком націоналістичними гаслами відродження величі давньої Перської держави. Наприклад, здійснюється мовна реформа — з фарсі вилучаються арабські та тюркські запозичення. Створюється Іранська Національна академія літератури та мови. Відкривається перший у країні Тегеранський університет, відразу ж відбувається обмін студентами з європейськими країнами. Починає працювати Міністерство просвіти. Старе літочислення заміняється на нове європейське, повертаються старі назви міст та назви місяців календарю. За підтримкою влади, історики досліджують історію древньої Персії, археологи шукають пам’ятки культури. Зороастризм на державному рівні намагаються протиставляти ісламу — мовляв, це релігія загарбників-арабів.

До відродженої перської ідентичності Пахвалі пробує додати дещо європейських ноток. Було скасовано використання феодальних титулів та запроваджено використання прізвищ. Замість традиційного іранського головного убору кулах вводяться європейські капелюхи та кашкети. Забороняється чадра (покривало, яким жінка за нормами шаріату зобов’язана закриватися з голови до п’ят). У тегеранських газетах у той час писалось, уявіть собі, що перси — це споріднений з європейцям народ.

З приходом до влади у Німеччині Гітлера шах намагається сподобатися фюреру. Навіть потребує від іноземних держав використовувати самоназву країни «Іран» замість «Персія». Враховуючи, що «Іран» означає «земля аріїв», це цілком можна сприймати як спробу вписатися у расову концепцію нацистів.

Загалом, спроби знайти собі впливового патрона у Європі Пахлаві почав ще у самому початку свого правління. З Британської, Радянської та Германської імперій його вибір пав на останню, оскільки німці не вели агресивної колоніальної політики в порівнянні з англійцями чи росіянами. Німців довго кликати не довелось, бо вони й так були зацікавлені в Ірані як у стратегічно важливій точці для нападу на Британську Індію (це вже не кажучи про родючу нафтою іранську землю). Тож дуже скоро в Ірані починають працювати німецькі заводи, а німецькі офіцери інструктують іранських солдатів.

Після початку Другої світової Іран офіційно оголосив про свій нейтралітет, але по факту був країною-сателітом Німеччини. 8 жовтня 1939 року іранці та німці підписують таємну угоду про взаємні поставки стратегічних матеріалів та про військову співпрацю. Вже напередодні 1941 на долю Німеччини випало 45% усієї зовнішньої торгівлі Ірану.

Усе це, звісно, турбувало Британію та СРСР, щоправда, з різних на то причин. Англійці не могли допустити, щоб Абаданський нафтопереробний завод (що за один тільки 1940 рік добув 8 мільйонів нафти) опинився під владою німців.

Інтерес совєтів представляв Перський коридор — маршрут, за яким у СРСР доставлялися грузи з США. Після ряду попереджень від СРСР з вимогою вислати німців з країни, на територію Ірану вступили радянські та британські війська. Совєти зайняли північ країни, англійці — узбережжя Перської затоки. Операція назвали іронічно — «Співчуття».

Радянські та британські офіцери на шикуванні червоноармійців. Тегеран, вересень 1941 р.

Іранська армія була не здатна воювати на два фронти. Під тиском союзників та через урядову кризу Реза Пахлаві був змушений підписати зречення від престолу на користь свого сина Мохаммеда та бігти в Південну Африку, де й помер в Йоганнесбурзі у 1944 році.

 

Хто зверху?

Мохаммед Пахвалі, якому на той час було лише 22 роки, країною фактично не керував. Союзники змусили Іран оголосити війну Німеччині, але, звісно, ніяких бойових дій не велося. Лише вислали з країни декілька сотень німецьких офіцерів. Країна була розділена на дві зони: радянського та британського впливу. Совєти отримали північну частину, де пролягав Перський коридор. Англійці — південь з Абаданом та іранською нафтою.

У той же час у Ірані сформувалася підпільна організація «Іранські націоналісти», агенти якої закликали населення до диверсій проти радянських та англійських чиновників.

Після закінчення війни радянські війська все ще залишалися на півночі Ірану. За підтримкою СРСР на півночі Ірану було утворено дві сепаратистські «народні» республіки: Азербайджанська та Курдська. Іранські війська, спрямовані на відновлення контролю, були заблоковані частинами Червоної Армії. Іран поскаржився в ООН та під тиском США і Великобританії совєти вивели війська. Квазідержави незабаром були повалені.

Але комуністи так легко відчепитись від Ірану не збиралися. Усі прорадянські сили Ірану під патронатом СРСР об’єдналися у «Народну партію», отримали представництво у меджлісі та декілька років втілювали інтереси совєтів. Це закінчилося після невдалого замаху на шаха 4 лютня 1949 року. Член «Народної партії» Фахр-Арай під час урочистої церемонії у Тегеранському університеті з відстані трьох метрів вистрелив у Мохаммеда, але шах був лише легко поранений у щоку. Невдалого кілера застрелили на місті.

Шах Мохаммед Пахлаві з сім’єю.

Після цієї події «Народну партію» заборонили, а ліві політичні сили стали переслідувати по всій країні. Вплив СРСР на Іран був остаточно припинений. Розлючений шах припинив курс на лібералізацію, та напроти: заарештував усіх опозиціонерів та розширив свої повноваження у керуванні державою, включаючи право розпускати меджліс.

Коли СРСР було витіснено з Ірану, Велика Британія отримала можливість знову повернути собі панівне становище у країні. Британці хотіли установити монополію на паливо, що видобувала Англо-Іранська нафтова компанія (майбутня British Petroleum). Бо ще у 1931 році попередній шах Реза скасував концесію Дарсі — договір, за яким англійці отримували майже усю виручку з реалізації іранської нафти. Сам Іран отримував жалюгідні 10%. Тепер, коли Реза відправився на той світ, а його син виявився вже поступливішим правителем, англійці отримали другий шанс. Але іранський народ на це був не згоден.

У Ірані починаються заклики до націоналізації нафтової промисловості. Коли прем’єр-міністр Алі Размара виступає у парламенті з промовою проти націоналізації, його мертве тіло знаходять на виході з мечеті через чотири дня.

На звільнене міністерське крісло шах призначає іранського націоналіста Мохаммеда Мосаддика, який у той же час береться за повну націоналізацію нафтопромисловості. Британці не збиралися з цим миритися: наклали на Іран нафтове ембарго та відкликали своїх фахівців, через що видобуток нафти майже повністю припинився. Мосаддик потребує для себе надзвичайних уповноважень та підпорядкування собі армії. Шах відправляє його у відставку, але суспільні протести, які почалися у Тегерані після цього, змушують Мохаммеда повернути прем’єра на посаду. Мосаддик користувався популярністю у іранського населення.

Прем’єр-міністр Мохаммед Мосаддик та труби багатостраждального абаданського заводу.

Фактична влада у країні переходить у руки Мосаддика. Прем’єр ввічливо, але наполегливо пропонує шаху покинути Тегеран. «Монарх повинен царювати, а не керувати» — говорить він. Втім, британцям та США зовсім не подобається самопризначений правитель Ірану. Якщо з першими усе зрозуміло (Мосаддик забрав у британців нафту), то який тут інтерес США? Відповідь лаконічна: холодна війна. Штати очікували від націоналіста Мосаддика підігрівання антизахідних настроїв та, як слідство, посилення впливу комунистів на іранську політику. Та й, якщо спростити, американці просто хотіли зайняти звільнене британцями місце.

Штати домовляються з іранським генералом Фахеді про переворот. Генерал підтримував Мосаддика, був патріотом та ненавидів англійців, але американці обіцяють йому посаду прем’єра, кисільні берега з молочними річками, та генерал погоджується.

Поки шах знаходився у літньої резиденції, хтось повідомив Мосаддика про переворот. Прем’єр арештовує голову гвардії шаха та запускає процес повавлення самого Пахлаві. Останній, злякавшись, біжить у Рим. По радіо повідомляють про спробу перевороту прошахістськими силами. Комуністична партія «Туде» проводить численні антишахські демонстрації, де закликає до повалення шаха та створення республіки. Іранський МЗС розіслав послам за кордоном повідомлення про те, що шах більше не володіє владними повноваженнями у Ірані. Генерала Фахеді оголошують у розшук.

Здавалося б, Мосаддик повністю оволодів ситуацією. Принаймні, сам прем’єр у цьому був впевней. Але саме ця впевненість його і згубила.

Мосаддик наказує поліції розігнати мітинги комуністів (які на той час були чи не єдиними прихильниками прем’єра) та позривати зі стін плакати спрямовані проти шаха. ЦРУ у той самий час діє прямо протилежними засібами. За участю ісламського духовенства американці організовують масові заворушення. На цей раз — прошахістські. Повстанці захоплюють пошту, телеграф та радіостанцію. По радіо виступає генерал Фахеді, після чого від імені «люблячого шаха народу і відданою армії» направляє в Рим телеграму з проханням до шаха повернутися в Іран. У цей час прихильники шаха серед силовиків вивели на вулиці Тегерану бронетехніку та вступили у бій з прихильниками Мосаддика. Поступово усі військові частини перейшли на бік путчистів. Начальник генштабу повідомив прем’єр-міністра, що армія більше йому не підкорюється. Через декілька годин Мосаддика і ряд лояльних йому міністрів було заарештовано.

Шах Мохаммед урочисто повертається у столицю. При владі утверджується уряд Захеді, який у свою чергу стає новим прем’єр-міністром. Мохаммед Мосаддик решту життя провів під домашнім арештом. Ну а британці з американцями формують нафтовий консорціум та прибирають до рук іранську нафту. Усі щасливі.

 

Ісламська революція

Мохаммед Пахлаві з цього часу вирішує бути однозначно жорстким правителем. Він формує нову службу SAVAK, що призначена карати сепаратистів, лівих усіх мастей та ісламських фундаменталістів. Будь-яка опозиція була заборонена.

До того ж, Мохаммед Пахлаві проводив максимально проамериканську політику, що у мусульманській країні було, щонайменше, не популярно. Приміром, шах, слідуючи прикладу США, першим з ісламських лідерів налагодив дружні відносини з Ізраїлем. Для мусульманського духовенства це був чудовий привід звинуватити шаха у пособництві сіоністам.

Не знайшли відгуку у серцях консервативного населення й серія радикальних реформ «Біла революція».

Жінки отримали рівні права з чоловіками. Почалася кампанія з ліквідації безграмотності. Ділянки, що викупалися у поміщиків, продавалися селянам за ціною на 30% нижче ринкової. Ніби усе круто, але. Отримавши землю, селяни не поспішали її обробляти. Напроти: перепродавали ділянки та переїжджали у міста, де потрапляли під прямий вплив опозиційного духовенства.

Тодішній опозиціонер та майбутній Верховний лідер Ісламської Республіки Іран Рухолла Хомейні у той час писав:

Я бачу вирішення — зміщення цього уряду за порушення заповітів ісламу… О, Господи, я доведу [справу] до кінця! І якщо я залишусь в живих, з Божою поміччю неодмінно виконаю свій обов’язок.

Хомейні був одним з найнепримириміших критиків режиму шаха. Після його арешту 5 червня 1963 року по Ірану пройшла серія протестів, які були досить жорстоко розігнані, з великою кількістю жертв серед мирного населення. Хомейні був висланий з країни, але у еміграції він продовжив революційну діяльність. У своєї головної праці «Ісламська держава» (sic!), де виклав своє бачення державного устрою, яке отримало назву «ісламська республіка». Книги та аудіокасети з промовами Хомейні контрабандою потрапляли в Іран та поширювалися серед населення.

1496990489_1
Мусульманський проповідник Рухолла Хомейні був дуже популярним серед іранців опозиціонером.

У іранського населення формуються революційні настрої, а шах Мохаммед своїми діями тільки погіршував становище. В Ірані проходять масові репресії, катівні SAVAK заповнюються опозиціонерами, майже після кожної демонстрації залишаються вбиті.

Промови Хомейні потрапляють на благодатний грунт. Ісламське духовенство користується найбільшою довірою у населення, особливо у національних меншин, що були обурені перським націоналізмом Пахлаві. Хомейні, який пропагував наднаціональний іслам, сприймався ними куди краще.

У цій ситуації шаха могла врятувати світська опозиція, до якої входили, зокрема, націоналісти. Але шах продовжував корчити з себе карикатурного диктатора. У 1971 році він на широку ногу відзначив 2500-річчя перської монархії. На спеціальний прийом (на який були запрошені винятково іноземні гості) було заготовлено більше тонни осетрової ікри. У той самий час у багатьох регіонах Ірану була сильна посуха та загроза голоду.  Наступним помилковим кроком шаха було рішення замінити традиційний перський календар на літочислення від сходження Кира Великого (стародавнього перського правителя) на престол. Ну а останньою краплею стала смерть сина Рухолли Хомейні — Мустафи. Офіційно він помер від сердевого нападу, але народ наполягав на вбивстві.

Після цього події розвивалися стрімко. Днем початку революції вважають 8 січня 1978 року. У дуже релігійному місті Кума пройшла демонстрація студентів, що була викликана статтею у державної газеті проти Хомейні (він колись викладав у Кумі), яку студенти вважали наклепницькою. Демонстрація була жорстоко розігнана. За даними опозиції, загинуло 70 чоловік. Через 40 днів (за шиїтською традицією, поминальні служби тривають 40 діб) демонстрація повторилася, та знову призвела до великих жертв. Так повторювалося через кожні сорок днів декілька разів. Згодом заворушення почали виникати у всіх великих містах. Через те, що робочі страйкували на заводах або приєднувалися до демонстрантів, економіка зупинилась. Виникла загроза інфляції.

Масові демонстрації в Ірані були справді масові.

2 грудня 1978 року пройшла двомільйонна демонстрація з вимогою змістити шаха. Розганяти такий мітинг у Пахлаві вже не вистачило б силовиків. Тим паче, що вже навіть меджліс був налаштований проти шаха. Прем’єр-міністр Шапур Бахтіяр мав намір домовитись з Хомейні та сформувати спільний з аятолою уряд.

16 січня 1979 року, за наполяганням Бахтіяра, Мохаммед Пахлаві втік з країни.

 

«Шах пішов, імам прийшов!»

Прем’єр-міністр розпустив SAVAK, звільнив опозиціонерів та пообіцяв найближчим часом провести в Ірані вільні вибори. Після цього він зв’язався з Хомейні та попросив його повернутися на Батьківщину.

1 лютого 1979 року з 15-річного вигнання повертається Рухолла Хомейні. Він відкидає пропозицію Бахтіяра про створення спільного уряду, та напроти: оголошує Бахтіяра та його уряд незаконними.

Хомейні сам призначає прем’єром свою людину. Далі послідовники Хомейні провокують сутичку з лояльними Бахтіяру гвардійцями. Бійка переростає у суспільні погроми. Хомейністи захоплюють поліцейські ділянки, військові частини та роздають зброю населенню. Після цього Генштаб оголошує про свій нейтралітет. Бахтіяр тікає з країни. Хомейні бере владу.

В Ірані проводиться референдум, наслідком якого стало проголошення Ісламської Республіки Іран та прийняття нової Конституції. Відтепер вища влада у країні належала Верховному лідеру (або рахбару), звісно, що у особі Хомейні. Була заснована посада президента, збереглися прем’єр та меджліс, але фактична незрівнянна влада знаходилася виключно у руках рахбара.

Як ви, певно, здогадуєтесь, ліберальних реформ від радикального ісламського фундаменталіста чекати було не варто. Розформовану SAVAK Хомейні реорганізує у SAVAMA, а ще через декілька років — у VEVAK. З кожною новою назвою змінюється також масштаб уповноважень та методи роботи служби. Іранська «гебня» прославилася своєю жорстокістю та тортурами на увесь світ. А за кількістю арештів та розстрілів режим Хомейні залишив династію Пахлаві далеко позаду лише за кілька років.

Найкраща пропаганда ісламу. Іранські жінки до і після ісламської революції.

Створюється Бюро по боротьбі з непристойностями. Забороняються іноземні відеокасети та книги. Забороняється вивчення історії стародавнього та середньовічного Ірану. Мавзолей, який Мохаммед Пахлаві побудував для залишків свого батька, розлючені фанатики рознесли вщент. Вивчення ісламу стало головним предметом у школі. Жінці без чадри або хіджабу на вулиці загрожувало побиття камінням до смерті.

Така вже вона — релігія миру.

 

Далі буде?..

Наприкінці грудня 2017 року Іран охопила хвиля протестів. Протести виявилися несподіваними і для влади, і для експертної спільноти.

По-перше, вони були нелогічними. Виступи почалися під соціально-економічними гаслами. Нібито, у якомусь іранському місті продукти харчування за одну добу подорожчали у три рази. Але в останні роки, коли США послабили багаторічні санкції, економіка Ірану почала поступово нормалізовуватись. Інфляція сягала усього 10%, хоча ще 5 років тому вона становила усі 30%. Звісно, це далеко не задовільний стан, але порівняно з останніми кількома десятиліттями — вже щось. Тож, можливо справа не в поганій економіці?

Справді, економічні гасла дуже швидко еволюціонували у політичні. Вже на другий день виступи стали супроводжуватися закликами до зміни влади. А ще… Насилля, насилля та ще раз насилля! Натовп кинувся палити автомобілі, урядові будівлі та білборди з портретами аятоли Хаменеї (наступника Хомейні).

За чутками (офіційної інформації не надано) вбито понад 20 людей.

Різного роду «експерти» почали заявляти, що це чи не контрреволюція тієї ісламської революції. Тут варто зауважити, що населення Ірану — це, переважно, молодь. Іран дуже молода країна. Середній вік — 31 рік, тобто це люди, які не пам’ятають ісламської революції. А монархісти, що виступають за повернення у країну спадкоємця Мохаммеда Пахлаві — Кира — це, переважно, маргінальні сили, які не користуються підтримкою населення. То ж на контрреволюцію це не тягне.

Власне, це і є головна проблема цих протестів — їхня обезголовленність та, якщо можна так висловитись, їхня безідейність. Ніхто не наважився очолити протест. «Підмазатися під тему» спробували комуністи, діяльність яких у Ірані заборонена. Але як і монархісти, вони нікому не здалися.

Ліберали, як це не смішно, вже є частиною уряду Ісламської Республіки та навіть більше — її правлячим крилом. Вважається, що нинішній президент Рухані — ліберал. Також вважається, що він мріє стати рахбаром, коли помре аятола Хаменеї, то ж такі собі ліберали.

Тому не дивно, що хвиля протестів поступово зійшла нанівець. Вже 3 січня Мохаммад Алі Джаафарі — один з ключових силовиків країни — заявив про «припинення смути». Наскільки це правда, сказати впевнено ми не можемо. Бо в ЗМІ потрапляє дуже мало достовірних фото- і відеодемонстрацій.

Але дуже сумнівно, що з цих протестів щось вигорить. Бо поки у революції немає об’єднуючого фактора — лідера, ідеї та плану дії — це просто натовп. А натовпи революції не роблять.

Платон Павленко

HxGMLJ6gXmW7mBSc-O8LLA