Українсько-угорські відносини та ситуація з прапором

мадяри

Забавна ситуація склалася у сучасній Україні. У час, коли московська наволоч встромила ікла у нашу плоть та відчапала наші землі, ми, як слабкі та ображені, вирішили, що можемо покладатися на друзів із Заходу.

ЄС запевняв нас, що Росія обов’язково відповість на свої дії. Під тиском санкцій поверне вкрадене, ще й вибачиться. Пройшло вже три роки з початку війни. Що ми бачимо?

Росія, звісно, трохи змарніла від накладених санкцій, але той народ звик жити у лайні. Це його не дуже засмучує. Крим повертати не збираються. Валити з Донбасу — також. Тим паче, «їхтамнєт».

У той же час, друзі із Заходу виявились не такими вже й друзями. Одні кажуть, що нам треба прийняти анексію Криму, інші бойкотують наш вступ до ЄС, треті Львів польським містом називають. Та у цьому не винен ніхто, окрім нас, українців, які обирають до влади імпотентів.

Сьогоднішній український уряд сформувався на загальнонаціональному піднесенні. Можновладці корчили з себе бандерівців як могли. Натягували на себе вишиванки, розмовляли ламаною українською, на комірці вішали жовто-блакитні стрічки. Прямо на те місце, де нещодавно були колорадські.

Натягнув на себе маски бандерівців, вони почали проводити буцімто бандерівську політику. Українізація. Героїзація ОУН, УПА, Бандери, Шухевича. Відстоювання національних інтересів.

Як справжні злі фашисти та хунта ця влада прийняла закон «Про освіту», який, як у справжній національній державі, потребував усю освіту зробити українською мовою. Ось тут «дружба народів» дала про себе знати.

Є така країна — Мадярщина. Її ще звуть Угорщиною. Після Першої світової Мадярщина (як одна з правонаступників Австро-Угорщини) підписала Тріанонський мирний договір, у результаті якого втратила 74% території та 3 мільйона етнічних мадяр.

Певно, у результаті цього у мадяр сформувався деякий комплекс, за який вони намагаються відігратися навіть через сто років. Як тільки стало відомо про освітній закон, МЗС Угорщини став давити на Україну, ніби цей закон пригнічує їх нацменшину, та почали погрожувати бойкотувати вступ України до ЄС.

Наші маленькі відстоювальники прав людини можуть сказати, що закон справді фашистський та зовсім не демократичний.

Добре. А як там поживають українці, що проживають на українських етнічних землях, що зараз у складі Мадярщини? Певно навчаються в українських школах? Наша ж влада, напевно, потурбувалася за права наших братів?

Ні, блять! Конвенція про права людини, про яку люблять згадувати «західні партнери», їх самих не їбала. Та що там конвенція! Згідно мадярським ж законам, українська мова повинна бути у статусі регіональної! Але вона не має такого статусу!

То ж і нам, у такому разі, слід повертатися до більш актуальних до нашого часу законів. Царя Хамурапі, як приклад. Око за око, зуб за зуб. Ніяких національних меншин в Україні бути не може! Або вчи мову, або валіза, вокзал, Будапешт. Всі ці розговори про пригнічення якикось там меншин, «заборону» мови та інші казочки їбаних сепаратистів закінчуються відомо чим.

А передумови усі для цього є. Питання для самих розумних: якого біса робить мадярський прапор на будівлі міськради на Закарпатті? Чого росіянський прапор у нас вважається сепаратизмом та засуджується, а мадярський — ні?

Це ж саме питання дуже турбувало українських націоналістів. Тому 12 листопада вони здерли мадярську ганчірку та передали його поліції. У нас ніби ж є стаття за сепаратизм. Правоохоронці, звісно, відкрили кримінальне провадження… Але на націоналістів! По статті «хуліганство»!

Чільник угорського МЗС назвав їх поведінку неприпустимою та виразив сподівання, що наших хлопців засудять. І звісно ж, що наша влада повернеться задом, зніме штани та нахилиться по-нижче.

Коли до влади прийдуть справжні націоналісти, а не опереткові, ревізіонізму Тріанону не буде. Буде Тріанон 2.0!

Платон Павленко