Перемишль — українське місто

український перемишль

Сучасні українські націоналісти усі як один скажуть, що Крим — це Україна. Сучасні українські націоналісти усі як один скажуть, що Донбас — це Україна. Але, якщо територіальні амбіції націоналіста обмежуються юридичними кордонами його держави, то це не націоналіст, а імпотент.

Звісно, націоналіст не повинен жадати тупого розширення кордонів своєї країни. Насамперед, націоналіст жадає об’єднання в одній державі всіх земель, де розкинулась його нація. Об’єднання всіх земель, де є рідна кров. А українська кров розійшлась далеко за межі півострова та Луганська з Донецьком.

Ми вже говорили, які свої землі ми заберемо у нашого любого «братішкі» на сході. Кубань та Східна Слобожанщина як території проживання української нації повинні повернутися під крило своєї матері України. Решта земель Росії повинні бути балканізовані, що демонтує Росію як найбезглуздіше територіальне утворення в історії сучасного світу. Але це зовсім інша тема, розмовляти про котру ми будемо дещо пізніше. На порядку денному у нас наш не менш любий «братішка», на цей раз західний, та землі, що по історичному та етнічному праву були й будуть українськими.

Українське місто Перемишль.

Пам’ятаєте заповіт наших славетних предків? Україна від Сяну до Дону. Так ось. Саме на річці Сян стоїть Перемишль та звідси починається Велика Україна в її етнічних межах.

Перемишль за правом сильнішого став українським ще за часів Київської Русі. У «Повісті минулих літ» сказано, як Володимир Святославович ходил к ляхам и занял города их. Протягом більш ніж двох сотень років Перемишль находився під владою київських та галицьких князів, був важливим культурним та торговим центром Галичини.

illustration_1

Але у XIII столітті сталася подія, яка відкинула наших предків на сотні років назад. Ординське іго.

Більш аніж на сто років припинилося кам’яне будування. Освіта впала до такого низького рівня, що у XV столітті неграмотними були більшість князів та навіть частина духовенства. Економіка деградувала. Більшість ремесел занепали через знищення міст, полонення майстрів, необхідність платити загарбникам велику данину.

Для України-Русі то був страшенний удар. Ми виступили щитом Європи, захистивши Захід від азіатської нечисті. Київ, Чернігів та інші міста перетворились на попелища, заповнені зграями ворон та смородом трупів.

Ляхи, що знаходилися надто далеко на заході, щоб бусурманам було не ліньки туди йти, під шумок поцупили наші західні землі до складу своїх воєводств. Ми ж були абсолютно не у тому стані, щоб цьому противитися. Король Ягайло приєднав Перемишль до Польщі та почав активно окатоличувати та полонізувати місто.

Але не дивлячись на усі зусилля ляхів (а також литовців з мадярами, що також замахувалися на перлину Галичини), українське життя продовжувало вирувати у Перемишлі. У 1887 році українці відкрили тут знамениту Українську державну гімназію з навчанням виключно українською мовою. До речі, одним з директорів гімназії був старшина УГА — Степан Шах. Після відкриття гімназії місто стало відоме як Галицькі Афіни.

У 1892 році в Перемишлі відкриває адвокатську канцелярію український громадський діяч Теофіл Іванович Кормош. Фігура маловідома в сучасній української історіографії, тому що українське право на Перемишль не те що не обмовляється в наших інтелектуальних колах, воно навіть не згадується. А Кормош був відомий як провідник саме Перемишлянського краю.

Теофіл Іванович вів активну політичну діяльність на встановлення у місті повноцінної української влади. Свою діяльність Кормош почав ще у студентські роки, організував з друзями «Академічне братство» — об’єднання студентів-правників. Члени Кружка (серед яких був вже відоміший Кость Левицький) працювали на розвиток української юриспруденції, захищали права та свободи українського народу. У 1901 році Теофіл Кормош ініціює побудову Українського Народного Дому, що й до сьогодення є центром української громади у Перемишлі.

illustration_2

У кінці вересня 1918 року Перемишль нарешті знову стає українським. Місто увійшло до складу новоутвореної ЗУНР. Сотня ображених поляків спромоглася повернути владу у місті, але 9-й український піхотний полк самим безпардонним чином (штик у пузо) не дав їм цього зробити. 31 жовтня у Народному Домі зібралося віче з тринадцяти представників інтелігенції та робочих. Учасники віче присягли: Польське панування в Перемишлі може прийти тільки по їх трупах.

Але наступає сумнозвісний для українців 1921 рік. Тільки-тільки відроджена українська державність зазнає руйнування та росіяни окуповують майже усі українські території, за виключенням західних. Обидва хворі на імперіалізм у термінальній стадії, ляхи та кацапи, починають гризти один одного під час сварки за Західну Україну та Білорусь. Більшовики готуються до відчайдушного походу на Варшаву, який закінчується для них величезними втратами та поспішним відступом. Ворошилов пізніше жалівся, що чекав від поляків пролетарської революції та повстання робочих проти гніту капіталізму, а отримав «тупой шовинизм и ненависть к русским». Ще одне підтвердження тези, що при зіткненні національних та класових інтересів, перемагають перші.

Російсько-польська війна закінчується для росіян нічим. Точніше втратою Західної України та Західної Білорусі, що відходять Польщі. Проте, у Перемишлі продовжує активно діяти українська громада, культурні асоціації, патріотичні спілки та інші організації, діяльність яких була спрямована на встановлення української влади в українському місті. Після 1920 року тут також активно діяла ОУН.

illustration_3

Для ляхів не довго музика грала, та у вересні 1939 року два добрих друга Йосип та Адольф «по-братскі» поділили між собою Польщу. Перемишль перейшов під контроль радянської 99 стрілкової дивізії. Але, як нам усім добре відомо, усього через два роки дружба дала збій. Місто зайняли німці та зі змінним успіхом утримували його майже до кінця війни. Поки 17 січня 1945 року силами 1-го українського фронту не була звільнена Варваша.

Але ляхи не найвдячніший народ та широкого жесту українців не оцінили. Відновив втрачену державність, вони почали планомірно виселяти українське населення зі своїх юридичних кордонів. Перемишль за радянсько-польською угодою знову опинився під ляхами.

Після війни українці продовжували в буденному та політичному житті міста грати визначну роль. Ляхів, звісно, така ситуація не задовольняла, що і вилилося в злочинну операцію «Вісла». Силами польської армії українців було депортовано з земель, де наші пращури жили усе життя: Лемківщина, Надсяння, Підляшшя й Холмщина. УПА активно перешкоджала цьому процесу, але на допомогу полякам прийшла радянська армія. Під час депортації загинули більш ніж 10 тисяч українців. Решту урядовим декретом було позбавлено права на залишені господарства та нерухоме майно.

Операція Вісла

Перемишль — одне з найстарших міст Галичини. Тут була влада київських князів, а слідом їх законних та повноправних нащадків — галицьких. Тут була резиденція князя Лева Даниловича. Тут західний оплот української нації. Місто, що спонукало українців до боротьби за своє по праву. Тут й понині чутно українську мову. Висять українські вивіски. Місто пам’ятає своє коріння. Цю пам’ять не відняли у нього депортації українців та етнічні чистки.

Пам’ятають про це і самі поляки, та усіма силами намагаються цю пам’ять стерти. Нашому народу в Перемишлі буває не солодко. Ляхи їх відверто залякують. Перемишль — місто, де відбувається найбільша кількість антиукраїнських провокацій. Кожне українське свято проходить тут під вартою величезної кількості поліції. Спалювання синьо-жовтих прапорів, побиття українських активістів, демонтаж українських пам’ятників — все це свідчить про одне. Ляхи бояться, що колись поцуплений Перемишль знову повернеться під крило своєї матері – України.˜

Все це повна маячня, що варто забути колишні образи та протягнути руку примирення до колишніх ворогів. Хто вдарив колись, вдарить знову. Пора закинути подалі ці імпотентні звички, усюди шукати метрополію. У повноцінної нації немає ані господарів, ані друзів. Це не значить, що кругом вороги. Але коли до влади прийдуть українські націоналісти, нашим сусідам варто запитати себе: «Чи витирали ми ноги об українців? Забороняли українську мову? Депортовували українців з їх земель? Зносили українські пам’ятники?»

Після чого відповісти собі на ці запитання та чекати пригод.

Смерть ворогам.

Автор: Платон Павленко